Підтримка дитини в сімейному колі — основа її благополуччя. Якщо в дитин­стві її люблять, емоційно підтримують батьки, рідні, дають можливість ро­бити помилки та не сварять за них, то в дорослому віці їй буде легше долати стрес. Якщо ж дитина має відповідний негативний досвід, то їй буде складно розв'язувати стресові ситуації в дорослому житті. Адже дитині важливо бачи­ти, що батьки підтримують та заспокоюють одне одного. Разом вони піклу­ються про дитину (дітей). Водночас одне одного підтримують брати та сестри.

• Дитині важливо відчувати, що її, окрім батьків, також підтримують люди по­хилого віку — дідусі, бабусі, інші родичі, — які пережили багато труднощів і стресових подій.
•  Батькам варто намагатися бути спокійними, менше дивитися телевізійні но­вини, оскільки це може призвести до тривалого емоційного напруження, яке часто передається дитині.
• Слід уникати в присутності дитини емоційних обговорень трагічних подій, що відбуваються в країні, подробиць катувань і вбивств, ситуацій насильства.
•  Варто частіше гуляти з дитиною на свіжому повітрі. Рухова активність, фізич­ні вправи позбавляють стану напруження та забезпечують позитивний на­стрій.
•  Необхідно обов'язково звернутися до фахівця (практичного психолога, тера­певта, невролога тощо), якщо в дитини часто змінюється поведінка, порушив­ся сон, апетит; вона постійно неспокійна чи перебуває в пригніченому стані. Своєчасна психологічна допомога дасть змогу запобігти психічним розладам у дитини та появі можливих психосоматичних захворювань.

Правила для батьків щодо збереження в дитини позитивної мотивації до навчання

 Правило перше: не бий лежачого. Низький бал — достатнє покарання дитини. Тому не варто двічі її карати за одні й ті самі помилки. Оцінку своїх знань дитина вже отримала у школі, а вдома від батьків вона очікує на допомогу. Однак замість цьо­го часто одержує нові і вже несправедливі докори.

• Правило друге: щоб позбавити дити­ну недоліків, робіть їй не більше одного заува­ження на день. Якщо постійно осмикувати дитину, вона може «відключитися» — перестати реагувати на ваші слова, стати нечутливою до ваших оцінок. Оберіть лише один її найбільший недолік і говоріть лише про нього.
•  Правило третє: за двома зайцями поже­нешся, жодного не впіймаєш. Порадьтеся з ди­тиною і почніть спільно ліквідовувати ті навчаль­ні труднощі, які для неї є найскладнішими. Так ви швидше порозумієтеся і дійдете згоди. Якщо ж вас насамперед турбує уміння дитини читати, не вима­гайте від неї водночас і виразності, і уміння перека­зувати прочитане.
• Правило четверте: хвалити — виконав­ця, критикувати — виконання. Дитина схильна будь-яке оцінювання сприймати глобально, вважа­ти, що оцінюють її особистість, а не роботу. Учитель оцінює виконання завдання за певними нормами: відповідно до кількості помилок. Дитина трактує цю оцінку по-своєму: «Я — хороша» або «Я — пога­на». Тому адресувати похвалу слід особистості ди­тини: «Молодець, ти вже вмієш розв'язувати задачі на дві дії!». Позитивне оцінювання має стосуватися школяра, який став трохи більше знати і вміти. Од­нак за такої персональної похвали критика має бути якомога безособовою: «Ти вчинив нечесно!» замість «Ти брехун!»; «У цьому завданні ти припустився трьох помилок» замість «Треба ж бути таким не­уважним!», Така форма висловлювання негативного оцінювання стимулює виправлення дитиною поми­лок і не впливає на її ставлення до навчання, на віру в досягнення успіху.
• Правило п'яте: оцінюючи успіхи дити­ни, не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнювати успіхи дитини можна лише з її попередніми невдача­ми, а не з успіхами сусіда по парті. Адже навіть незнач­не досягнення дитини — це її успіх, перемога над со­бою, яка має бути помічена й оцінена дорослими.
• Правило шосте: не скупіться на похвалу. Кожну дитину є за що похвалити. Хоча часто батьки хорошу навчальну успішність дитини сприймають як належне: немає про що говорити, бо все як слід.
• Зате недолікам дитини можуть приділяти надто ба­гато уваги. Постежте за собою: чи не граєте ви ча­сом в одні ворота?
•  Правило сьоме: виділяйте в морі поми­лок острівець успіху. Оцінювати роботу дитини слід диференційовано. Намагайтеся оцінювати всі складові завдання окремо, наприклад: «Порядок дій під час розв'язання задачі ти знаєш. Молодець. Додаєш також без помилок, а от віднімання пере­вір іще раз». Під час диференційованого оцінювання в дитини немає ілюзії абсолютного успіху, але й від­чуття повної невдачі теж немає. У такому разі ви­никає ділова мотивація навчання: «Іще не знаю, але можу і хочу вивчити».
•  Правило восьме: ставте перед дитиною конкретні та реальні завдання. Не варто спокуша­ти дитину завданнями, які їй не під силу, тобто штов­хати на шлях свідомої брехні. Так типовою є помилка батьків на кшталт: «Ти мені обіцяєш у школі не бити­ся і не бігати коридорами?». Ліпше для початку взя­ти з дитини слово, що вона не поб'ється одразу, як прийде в школу, наприклад, до першого уроку.
• Правило дев'яте: зробіть оцінювання дитини наочним. Для молодшого школяра, особ­ливо першокласника, важливо, щоб оцінка його роботи була не лише озвучена, а й матеріалізова­на — у зримих знаках. Це можуть бути навіть бали, але не за дванадцятибальною шкільною шкалою, а наприклад, за стобальною. Окремого оцінювання заслуговує естетичність, швидкість виконання зав­дань, помилки через неуважність та помилки «на знання правила», наявність крапок у кінці кожного речення і те, що дитина почала виконувати домаш­нє завдання вчасно, без нагадувань батьків. Для наочного порівняння успіхів першокласника мож­на створити різноманітні графіки, діаграми тощо. Окрім того, можна використати фішки, жетони, призи, кількість яких відображатиме наближення дитини до поставленої мети.
•  Правило десяте: учіть дитину самостій­но оцінювати свої досягнення. Уміння самооцінювання є необхідним компонентом уміння навчатися, а також основним засобом подолання труднощів. Якщо молодший школяр може самостійно розріз­нити в балах, виставлених учителем, бали за гра­мотність і за почерк; якщо його навчили радіти, що сьогодні він розв'язав на один приклад більше, ніж учора, то батьки убезпечили його від почуття без­порадності та невпевненості, із якими складно збе­регти позитивне ставлення до навчання та школи.