В руках, що виростили хліб.

Не залишили і зернини

Ні, рід наш в горі не осліп -

Ти все згадаєш, Україно!

Згадай усе Ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

Хоч радість легше пам'ятать.

Та треба пам'ятать і горе…

Проходять роки, минають десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилює серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

Нині доля Батьківщини в руках наших батьків, завтра – у наших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися, необхідно, щоб наші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.